Субота, 17.08.2019, 20:00
Ніжинська загальноосвітня школа І-ІІІ ст №15
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 152
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

ЩО РОБИТИ , ЯКЩО ДИТИНА ЛІВША

Якщо дитина — лівша, то добре це або погано? Існує така точка зору, що увесь світ побудований для праворуких і лівшам у ньому некомфортно. Це міф або реальність? Хтось уважає ліворуких майже геніями, а хтось упевнений, що ліворукість — недолік.
Насправді для вчених дотепер залишається загадкою, чому ж людина бажає діяти тією або іншою рукою. У багатьох випадках ми можемо говорити про так звану спадкоємну ліворукість. Але ліворукість вже точно не можна вважати хворобою і вбачати в ній причину поведінкових порушень або відхилень у розвитку.
Насправді, називаючи всіх людей, що віддають перевагу в користуванні лівою рукою, лівшами, ми виявляємося не зовсім праві. У справжнього лівші ведучими будуть не тільки рука, але і нога, око, вухо.
Батьки маленького лівші ставлять питання: переучувати або не потрібно? Донедавна педагогіка однозначно відповідала на це питання: необхідно, тому що інакше лівші буде складно вижити у світі, пристосованому під правшу. Але хіба можна змінити біологічну суть людини? Втручаючись у найтонші механізми діяльності головного мозку, ми тим самим можемо зумовити стрес у дитини. Коли дорослі за допомогою умовлянь і погроз намагаються змусити дитину писати або тримати ложку в правій руці, малюк щосили намагається це завдання виконати. Але це йому погано вдається. А батьки найчастіше сприймають таку поведінку як неслухняність і карають дитину. У підсумку в маляти може виникнути стан підвищеної тривоги, страх покарання.
Як можна визначити ліворукість у дитини? Іноді деякі ознаки цього феномена можна помітити вже в ранньому віці. Але, на думку більшості психологів і фізіологів, до чотирьох—п'яти років робити які-небудь остаточні висновки неправильно. Десь із 4 місяців і до дворічного віку в дитини переважає то одна, то інша рука. У період від двох до чотирьох років обидві руки в малюка практично рівноцінні. І тільки після досягнення віку чотирьох—п'яти років відбувається виділення ведучої руки. Якщо Ви сумніваєтеся у визначенні «головної руки», можете самостійно провести нескладні тести. Наприклад, попросіть малюка відкрити коробочку. Якою рукою він це зробив? Але одного завдання, звичайно, недостатньо. Поспостерігайте, в якій руці дитині зручніше тримати олівець під час малювання. А в якій руці вона звичайно тримає ложку? Киньте дитині м'ячик і простежте, якою рукою вона його піймає.
Навчіть дитину пристосовуватися до цього світу. Між іншим, саме для лівші сьогодні придумано багато корисних речей, наприклад, прописи для лівші-першокласника. Із такими посібниками дитині простіше буде засвоїти навички письма.
Іноді в лівші виникають проблеми із визначенням «праворуч — ліворуч». Для полегшення ситуації придумайте який-небудь «маркер» — годинник або простий браслет. Тоді дитина запам'ятає, що браслет надітий на праву руку, а на лівій руці браслета немає. Можливі також проблеми із читанням.
Іноді ліворука дитина плутає, з якої сторони починати читати текст. Тому на початковому етапі навчання читання робіть спеціальні позначки в книзі і домовляйтеся з дитиною, що починати читати їй потрібно від того місця, де Ви поставили спеціальний знак.
Давайте розберемося, в чому ж психологічні відмінності дітей, у яких провідна ліва рука. Ліворукі діти, як правило, більш емоційні, ніж їхні праворукі однолітки, менш урівноважені  і гіперчутливі до думки оточуючих людей. У таких дітей часто виявляються музичні здібності і навіть абсолютний слух. А от мовний розвиток у них дещо відстає від мовного розвитку дітей, у котрих провідна рука права, вони частенько займаються з логопедом. Шульги взагалі пізніше освоюють зв'язне мовлення, та и читання, і письмо вони опановують із певними труднощами.
Усне розв'язування задачок на обчислення для дітей із провідною лівою рукою теж дається складно, вони взагалі не можуть швидко знаходити розв'язок.
Шульги досить уперті. Якщо на прийом до психолога приходить мама, яка скаржиться на свого надмірно упертого нащадка, то їй, швидше за все, зададуть питания про те, яка рука провідна у її малюка.
Ліворукі малюки дуже вразливі, образливі і навіть плаксиві. Батькам таких дітей потрібно бути з ними дуже терплячими і ласкавими. Лівші дуже важко переживають конфлікти в сім'ї — сімейні сварки, розлучення. Тому мама і  тато повинні намагатися підтримувати вдома теплу емоційну атмосферу.
До дитини-шульги не можна висувати завищені вимоги, потрібно любити и такою, як вона є. Не можна критикувати малюка за те, що у нього щось не вийшло, тому що тоді дитина може взагалі відмовитися читати або писати.

Якщо Ваш малюк — лівша...
Намагайтеся не підкреслювати цю його особливість, ставтеся до ліворукості як до чогось звичайного.
Не потрібно переучувати дитину, природа все одно візьме своє.
Поговоріть із вихователькою або вчителькою, нехай вона знає Вашу  позицію з цього питання й не змушує Вашого малюка писати незручною рукою. Допоможіть дитині адаптуватися у світі, спочатку придумайте деякі «хитрощі» ,  які полегшать навчання.

ЖАДІБНІСТЬ ДИТИНИ

Навіть дошкільники добре знають, що бути жадібним — це погано, вони засуджують жадібність у інших, але багатьом дітям буває важко поділитися своїми іграшками чи ласощами з кимсь.
Причиною жадібності дітей третього року життя є особливості їхнього вікового самоусвідомлення: дитина починає відокремлюватися  від навколишнього світу разом зі своїми особистими речами. Тому для неї «моя чашка», «мій стілець», «мій ведмедик» — це частинка її «Я», яке вона прагне захистити й утримати.
Якщо період самоусвідомлення пройшов неблагополучно, більш дорослі діти продовжують виявляти жадібність як незрілу форму відстоювання своїх меж або як негативне ставлення до необхідності чимось із кимсь ділитися. У таких дітей ситуації, у яких від них чекають прояву «доброти», викликають тривогу або гнів.

Чим можуть допомогти батьки

1.    Замість того, щоб просити дитину чимось із Вами поділитися — діліться з нею самі, але демонструйте, як Вам це приємно. Ви зможете навіяти дитині відчуття того, що це досить приємний процес.
2.    Уникайте деякий час тих ситуацій, у яких дитина може продемонструвати свою жадібність. Адже частий прояв негативних форм поведінки закріплює не тільки небажані звички, а й неприємне уявлення про себе.
3.    Частіше розповідайте дитині про те, яка вона хороша, що вміє робити, цікавтесь її вподобаннями. Це допоможе їй стати спокійнішою та впевненішою в собі.

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:
1.    Визначити, які психологічні проблеми дитини спричиняють її жадібність.
2.    Допомогти дитині подолати ці проблеми шляхом усвідомлення своїх почуттів, розкриття своїх можливостей, підвищення впевненості у своїх силах.
3.    У спеціальних ігрових ситуаціях по вправлятися з дитиною в проявах щедрості, дати відчути радість і гордість за себе.
4.    Сформувати впевненість дитини в тому, що вона добра, вміє і хоче допомагати іншим; може поділитися з тими, кого любить.
5.        Разом із батьками розробити подальші заходи з формування позитивного ставлення дитини до себе та оточення.

 

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА
Непосидюща дитина — це не просто постійний галас і метушня в домі, це й постійний страх за її життя і здоров'я. Не має такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи па-льця, немає заборон, яких вона не порушувала б.
Причиною такої нестриманості, як правило, є тимчасове переважання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10—14-річному ві-ці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане використовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини — не нав'язати їй негативній ставлення до себе та світу.

Чим можуть допомогти батьки

1.    Не варто сподіватися, що бурхлива фізична активність вивільнить енергію малюка. На-впаки, коли він перевтомлений, він стає перезбудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в необхідне русло.
2.    Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, — мінімальний.
3.    Спробуйте запобігати порушенню Ваших вимог, бо дотриматися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухняності», тим глибшим стане переконаність дитини втому, що вона погана.
4.    Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емо-ційно значуще для неї: «Ой, дивись!», «Я згадала!».

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:
1.    Визначити уявлення дитини про себе і допомогти їй позбутися негативних переко-нань щодо власної неспроможності.
2.    Засобами гри створити позитивну мотивацію до розвитку вміння контролювати свої слова та дії.
3.    Тренувати в ігрових вправах довільну увагу дитини.
4.    Підібрати разом з батьками ефективні способи взаємодії з гіперактивною дитиною.

 

ДИТЯЧА АГРЕСІЯ

Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протесні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність» - розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки

1.    Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватись на вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.
2.    Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявила свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
3.    Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинувачувати, а просто виявити своє незадоволення.
4.    Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчається усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:
1.    Визначити основні причини агресивної поведінки дитини.
2.    Розробити такі ігри, у яких дитина зможе не просто виявити свій гнів, а експериментувати а формами його прояву.
3.    Допомогти дитині через гру навчитися розуміти свої та чужі негативні пе-реживання.
4.    Разом із батьками знайти можливість оптимізації виховного впливу на дитину в сім'ї.

 

ЗНЕРВОВАНА ДИТИНА

Надмірна вразливість, плаксивість чи спалахи гніву, перепади настрою, неспокійний сон, проблеми травлення, частий головний біль — усе це ознаки нервового виснаження дитини.
Причиною психоемоційного виснаження може бути якась неприємна подія в житті дитини, яка й досі її непокоїть, або хронічне незадоволення собою — переживання своєї неспроможності бути такою як «треба».

Чим можуть допомогти батьки

1. Проаналізуйте, коли виникли перші ознаки нервовості, і пригадайте, що цьому передувало.
2. Допоможіть дитині усвідомити, що її непокоїть, і змінити своє ставлення до цієї проблеми.
3. Відвести більше часу в режимі дня на ті заняття, у яких дитина почувається спокійно і впевнено. Це дасть їй змогу відновити віру у свої сили.
4. Не перевантажуйте дитину такими заняттями, які викликають сильні емоції — позитивні чи негативні: змаганнями, випробуваннями, емоційно насиченими видовищами. Тимчасове дотримання такої «емоційної дієти» дасть змогу знервованій дитині відновити душевну рівновагу, нормалізувати сон, набратися сил.

Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:
1. У процесі психологічного аналізу три дитини можна визначити основні зони її емоційного напруження: чого вона боїться, чого уникає.
2. Створити ігрові умови для того, щоб дитина сама усвідомила й висловила свої переживання.
3. Якщо причиною негативного емоційного стану стала якась психотравмуюча ситуація, її необхідно поступово відтворити і знову пережити, але із залученням усіх необхідних психологічних ресурсів.
4. Якщо причиною нервового виснаження дитини є її почуття невідповідності «ідеалу», то психологічна допомога включатиме формування впевненості у своїх можливостях і вміння спокійно сприймати.
5. Для кожної дитини буде підібрано індивідуально-оптимальний спосіб психоемоційної розрядки, опанувавши який, вона зможе самостійно знімати надмірне психологічне напруження в разі необхідності.

 

ЧОМУ ДІТИ ПОЧИНАЮТЬ ПАЛИТИ? ЯК ПОЗБУТИСЯ НІКОТИНОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ?
Діти починають палити, якщо палить батько тієї ж статі, що і дитина.

     Європейські вчені провели дослідження і довели, що ймовірність того, щодитина почне курити, підвищується в сім'ях, де палить хоча б один з дорослих,особливо якщо він однієї статі з такою дитина. Статистика підтверджує, щобатьки передають звичку курити синам, а матері - дочкам. Про це говоритьспівавтор дослідження, що проводиться в іспанському Університеті Сантьяго-де-Компостела Марія Лоурейро. За її ж словами, мати, що палить не впливає навибір сина, а батько, що палить - на дочку. Якщо ж у сім'ї курять обоє батьків, тотоді дочка закурить з ймовірністю в 23%, а син - 24%. Якщо ж курить всьогоодин дорослий, то ці показники знижуються вдвічі. Якщо ж сім'я неповна, то тодімати чи батько передають звичку курити дитині незалежно від статі звірогідністю в 12%. Такі дані були отримані після проведених опитувань з 1994року по 2002 рік, які називалися British Household Panel Survey. Саме це джерелодає найбільш достовірну інформацію з даної проблеми. Так стверджують фахівці.

Розглянемо, що відбувається в нашому організмі, коли він так гострореагує на тютюн.

     Через підпалений та повільно жевріючий тютюн (жевріючий тютюн маєтемпературу близько +300 С, а при затяжціблизько +1000 С) захоплюєтьсяповітря, те саме повітря, яким ми постійно дихаємо, воно часто-густо отруєневсілякими токсинами. Кисень, який міститься в цьому повітрі, проходить черезжевріючий тютюн і посилює його горіння. Відбувається так звана суха перегонкапродуктів горіння, в даному випадку тютюну зі всілякими домішками. Продуктиперегонки разом із залишками повітря потрапляють до легенів. Наявність утютюновому димі радіоактивних елементів - сполук калію, свинцю, полонію,стронцію та іншихпризводить до того, що людина, яка палить за день пачкуцигарок, одержує дозу опромінення в 3-5 раз вищу від тієї норми, якавстановлена міжнародною угодою захисту від радіації. Зверніть увагу, що раклегенів, який посідав на початку століття останнє місце серед онкологічнихзахворювань, зараз перейшов на друге місце і поступається лише раку шлунка,який, до речі, теж часто спричинюється палінням. Паління являє собоюнебезпечне соціальне явище, оскільки пасивні курці піддаються ризику захворітине менше, ніж ті, що їх обкурюють. Перебування некурця хоча б годину взакритому приміщенні викликає стан, аналогічний тому, який виникає післявипалювання чотирьох сигарет. Якщо протягом робочого дня немає можливостіпровітрити кімнату, то всі присутні теж одержують значну дозу карцогеннихречовин. Доведено, що 35% шкідливих речовин тютюнового диму згоряє, 25% —поглинає курець, решта - отруює повітря приміщення, в якому палять.

     Спеціальні лабораторні дослідження показують, що в сечі маленькихпасивних курців завжди виявляються ті чи інші компоненти тютюнового диму, якправило, нікотин і карцогенні смоли. Так, у дітей батьків-курців вміст нікотину всечі майже в 90 разів вищий, ніж у тих, що не палять. У повітрі, що вонивдихають, якщо навіть уже не перебувають в прокуреному приміщенні 5-10 і більше годин, міститься збільшена кількість чадного газу в порівнянні з видихомдітей, які не піддавалися дії тютюнового диму. Скільки цигарок пасивно "палять" діти завзятих курців? Після обстеження майже 60 дітей віком 11-15 років вченівстановили, що тютюновий дим, який вони вдихають протягом року в квартирах,де палять батьки, рівнозначний за дією в середньому з 80 сигаретами. Результати обстеження дітей віком 7-11 років свідчать, що діти батьків-курцівнижчі на зріст, у них гірше налагоджена дихальна функція, і вони вдвічі частіше страждають від легеневих захворювань. У сім'ї, де палили батьки, згодомпочинають палити 67% хлопчиків і 78% дівчаток.

     За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, з 80% таких дітейзберігають цю звичку й надалі. В арсеналах дитячих психіатрів нещодавно з'явився новий термін "природжена дитяча нервовість" Цей діагноз щодалі частіше ставлять дітям, народженим від батьків та матерів, які ведуть нетверезий спосіб життя або палять. Шкідлива дія паління проявляється не лишев розвитку онкологічних захворювань. Воно завдає шкоди всім органам людини. Так вплив диму на органи дихання позначається на голосових зв'язках: голос грубішає, втрачає свою соковитість, гучність, чистоту. Особливо це помітно у дівчат—дзвінкі голоси красивих дівчат стають грубими. А крім того, ніжні рожеві щічки жовтіють, очі блякнуть. Та страждають не тільки голосові зв'язки. Падіння пов'язане з бронхітом, який загострюється вранці, коли курець пробуджується в кашлі.

 

ВЧІТЬСЯ ТА НАВЧАЙТЕ ДІТЕЙ ПРАВИЛЬНО СПІЛКУВАТИСЬ:
  • 1. Щоб навчитися правильно говорити, треба навчитися читати і слухати.
  • 2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, почути, зрозуміти й запам'ятати художні особливості мови, мовні звороти.
  • 3. Збагаченню словникового запасу допоможе спеціальна робота: заведіть словник для запису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та використанні, добирайте до них антоніми та синоніми, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,
  • 4. Намагайся не лише запам'ятати мову оратора, а й прийоми її побудови.
  • 5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів - це збіднює мову.
  • 6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.
  • 7. Щодня читайте вголос по 15-20 хв., усвідомте зміст тексту, поміркуйте, де зробити паузу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

 

 
 
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту