Як правильно вести зошит
Як правильно підписувати зошит?
У 1 та 2 класах зошити підписує вчитель; у 3 – 4 класах це роблять учні.
Зошит
для робіт з української мови (математики)
учениці (учня) 3 – В класу
Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. №15
Петрух Оксани
Сердюка Олександра
Як зазначати дату та вид роботи?
У письмовій роботі з мови або математики треба зазначати дату виконання роботи (починаючи з 2 класу; яка це робота (класна чи домашня), вид завдання (вправа, твір, задача, приклади тощо).
У кінці заголовків крапка не ставиться.
7 жовтня
Класна робота
Задача 35 (Вправа 123)
Як виправляти помилку?
Щоб виправити неправильно написану літеру чи цифру, треба помилку закреслити навкіс (справа наліво), користуючись ручкою, а не олівцем, і зверху написати потрібну літеру чи цифру, теж ручкою.
Чи можна помилку брати в дужки?
Якщо треба замінити слово, словосполучення, речення чи приклад, його закреслюють тонкою горизонтальною лінією, а в дужки не беруть, оскільки дужки є пунктуаційним знаком
Скільки рядків (клітинок) треба залишати між класною і домашньою роботою?
Між останнім рядком тексту однієї роботи і початком наступної слід пропускати два робочих рядки у зошитах з письма або 4 клітинки у зошитах з математики.
Де починати робити записи на новій сторінці?
Записи на новій сторінці треба починати робити з першого рядка.
Чи можна залишати вільні рядки в кінці сторінки?
Якщо залишаються вільні рядки, то їх використовують для завдань на розсуд вчителя. Початок запису тексту і його заголовок виконують на одній сторінці.
Де слід розпочинати запис математичних завдань?
Запис математичних завдань слід розпочинати на другій повній клітинці зверху та на другій клітинці від поля чи згину сторінки зошита.
Скільки клітинок слід пропускати між записами?
Між записами дати, назви роботи пропускають одну клітинку.
Як писати цифри і літери?
1. Цифри і літери треба писати похило.
2. Кожну цифру, знак, літеру записують в окремій клітинці.
3. Для написання дужок теж відводять одну клітинку.
Яка повинна бути висота літер та цифр?
1. Цифри повинні бути заввишки одна клітинка;
2. Малі літери у 1-2 класах пишуть заввишки одна клітинка, а у 3 – 4 класах – 2/3 клітинки.
3. Великі літери треба писати заввишки півтори клітинки.
Які правила написання найменувань?
Найменування одиниць величин пишуть повністю у запитанні задачі та після словесного запису числа: (В одному ящику 14 кг цукерок. Скільки кілограмів груш завезли?)
Після чисел найменування пишуть скорочено:
- Без крапки: 2 мм ,3 см, 4 дм, 4м, 6 кг, 7г, 8кг, 9ц, 10 т, 12 с, 13 хв, 14 год, 20грн
- Крапка ставиться після скороченого запису найменування грошової одиниці: 35 к.
Які існують правила скорочення?
1. Одиниці швидкості скорочено записують так: 14 м/с , 60 км/год
2. Одиниці площі записують так: 15 м2 (висота цифри «2» біля літери – ½ клітинки)
3. Назви предметів біля цифри записують скорочено, за правилами скорочень:
35 з. (зошитів) – до першої голосної;
17 ол. (олівців) – до другої голосної.
У відповіді до задачі назву предмета пишуть повністю:
Відповідь: купили 24 олівці.
Як писати роботу над помилками?
- прописати винесені на окремий рядок літеру, цифру чи слово;
- виписати приклад (задачу), правильно розв’язати;
- виписати речення з виправленим словом чи розділовим знаком.
Деякі правила українського правопису
Правопис префіксів
1. У префіксах роз-, без- завжди пишеться з, бо кінцевий дзвінкий приголосний: безкрилий, безтактний, безсилий, безглуздий, безкраїй, безладний, безлюдний, розбитий, розмальований, рознесений, розгніваний.
2. Перед літерами к, п, т, ф, х завжди пишеться с-: скласти, створити, спробувати, спресувати, схвалити, сфотографувати.
3. Важливо розрізняти префікси при-, пре-, прі-:
а) префікс при- вживається здебільшого в дієсловах із значенням приближення, приєднання: прибув, прибіг, приніс, прийшов, прив'язав, прибудував, приєднав, пригвинтив, приклеїв, приклав;
б) префікс пре- пишеться в словах на означення найвищого ступеня ознаки: прегарний, предобрий, премилий, пребідний, препоганий, превеликий;
префікс пре- можна замінити словом дуже: премудрий — дуже мудрий; превисокий — дуже високий; презлий — дуже злий;
в) префікс прі- пишеться лише в словах: прізвище, прізвисько, прірва.
4. Префікси пред-, перед-, пере- пишуться завжди через е: пред'явити, представник, передмова, передбачення, перекласти, перестрибнути, перечитати, передати.
5. Префікси від-, під-, між- пишуться завжди через і: відзначити, відчинити, віднести, підкинути, підбадьорити, піддати, міжпланетний, міжбрів 'я, міжміський, міжцеховий, міжнародний.
6. Префікс ви- вживається при дієсловах, які вказують напрям дії зсередини: вибути, виділити, виїхати, вилетіти, винести, вивезти; а також надає дієслову значення завершеності означуваної ним дії: вичитати, вивчити, вигадати, вирішити.
М'який знак
В українській мові м'якість приголосних передається м'яким знаком (ь).
М'який знак пишеться:
після приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу, якщо вони передають м'які звуки: тінь, молодь, гедзь, сіль, суть, загальний, близько, восьмий, боротьба;
після м'яких приголосних у середині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох;
у суфіксах: -зьк, -ськ, -цьк; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цькс; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -цьки, -ськи: київський, український, близький, близькість, людськість, військо, козацький, по-українському, по-українськи;
у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: маленький, корівонька, тихесенький, виднісінько, баюсіньки, тонюсінький;
після м'якого звука л перед наступним м'яким: їдальня, ковальський, спільність;
у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: учениць, друкарень;
у дієслівних формах дійсного та наказового способів: будується, робиться, роблять, будьте, станьте, зробіть, напишіть, накресліть.
М'який знак не пишеться:
після р у кінці складу або слова: перевірте, друкар, секретар, тепер, Харків (виняток: Горький);
між подовженими м'якими приголосними: життя, каміння, ллється, буття, знаряддя;
у прізвищах із суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Марченко, Радчук, Федорчук, Грінчишин;
після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц, палац, кварц;
Апостроф
Апостроф (') вживається для позначення на письмі вимови звука й у звукосполученнях, що передаються голосними я, ю, є, ї.Апостроф не входить до алфавіту і на розміщення слів у словниках не впливає.
Апостроф ставиться:
а) після б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї, наприклад: п 'ять, торф'яний, здоров'я, м'ясо, зв'язок, сім'я, бур'ян, кур'єр, по-двір 'я;
б) після к у власних назвах типу Лук 'ян та похідних від нього: Лук 'яненко, Лук 'янчук, Лук 'янівка тощо;
в) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний перед я, ю, є, ї, наприклад: відізд, під'їхати, з'єднати, з'їхати, роз'яснити, об'єднати, трьох'ярусний, пів'яблука.
В українських словах апостроф не ставиться:
а) після губних приголосних б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть інший приголосний (крім р), який належить до кореня слова: свято, дзвякнути, цвях (за винятком: верб'я, торф'яний). Якщо попередній приголосний належить до префікса, то апостроф ставиться: зв'язок, розв'язка, зв'ялити;
б) після р у деяких словах: ряд, рясно, буря, крюк, гарячий;
в) після префіксів із кінцевим приголосним перед наступним і, е, а, о, у: безіменний, загітувати, зекономити зокрема, зуміти.
Звертання
Звертання — це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова. Наприклад: Галино, дівчино, чом сумна ходиш, до мене не говориш ?
Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; й комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.
Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального —знак питання.
Наприклад: Тату, гляньте —лев, як зачарований (О. Довженко); Фанні, чого ти плачеш? (І. Франко); Весно, ох довго ж на тебе чекали! (І. Франко); Не ображайся, Кириле Петровичу, що я тобі екзамен влаштував; це на краще, будеш знати, що сказав Довженко (А. Хижняк); Спи, маленьке, до зорі! (М. Рильський); Зашуми, Дніпре, розкажи мені, як здіймав ти гори-хвилі у грозові дні (В. Коломієць); Навіщо, вітре, хвилі підіймаєш? (Т. Шевченко); Є цікаві новини, Романе (М. Канюка); Іди, моя ластівко! (Марко Вовчок); Шевченку! Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі? (М. Рильський).
Звертання найчастіше виражається кличною формою іменника:Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка); Спасибі тобі, Стьопо, спасибі Вам, Терентію Йосиповичу, спасибі тобі, Валю! (О. Корнійчук).
При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко); Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте! (Т. Шевченко).
Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок. Наприклад: Слухай, ти. Ну, ти, нахабо (І. Рябокляч). Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному. В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні — в промовах, бесідах, диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді — колего.
Звертання до неживих предметів часто вживається в художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди! (П. Тичина).
