Вітаємо з Днем Перемоги! Нехай на нашій благословенній землі завжди панує мир, спокій та добро!

У нашій школі До Дня Перемоги та Дня пам'яті та примирення оголошено челендж "Ми пам'ятаємо"! 

Умови дуже прості:
 Дізнайтися про свого родича, який захищав Батьківщину у роки Другої Світової війни чи захищає нині, надіслати його фото із інформацією.

Солдате, душу ти віддав свою
За мир і спокій, за одвічне свято!!! 
З надією в майбутнє я іду, 
Я Є-і це уже багато! 

І неба синь, і золото ланів
Не надивилися сміливі очі! 
ЗГОРІЛИ БОЛЕМ ДУШІ МАТЕРІВ 
Роки війни-суцільна темінь ночі! 

Тож я відмінно виучу урок
Про вічний подвиг, що не кане в літах...!!! 
За мир і спокій щиро помолюсь!!! 
За Україну у барвистих квітах...

Прадід Лаврехи Марини, учениці 5 В класу

Прапрадід учня 5В класу Черняка Глєба

Прадід і прабабуся учениці 5В класу Вишневої Софії.

Пройшли всю війну і День Перемоги зустріли в Берліні.

Прадід  учня 6Б класу  Мягкова В'ячеслава  

Прадід учениці 7В класу Постол Єлизавети

Прадідусь учениці 5Г класу Безмолітвеннової Аліси

Прадідусь Постельняка Данііла, учня 7-Б класу.
"Мій прадідусь, 1910 року народження, Брисєв Павло Семенович був капітаном артилерії. Приймав участь у багатьох боях. Пройшов всю війну від початку до кінця, дійшов до Берліну. Брав участь у визволенні Києва та Ніжина разом з 7-мим механізованим корпусом, котрий очолював полковник Кудінов Ніконор Григорович. За бойові заслуги отримав багато медалей та орденів, серед них орден Червоної Зірки."

Судейко Василь Григорович. 05.01.1926-18.04.2016.

Савченко Дмитро Пантелійович. 07.11.1925-15.04.2018.

Дідусі учня 7Б класу  Остапця Артема

Прапрадідусь учениці 6Б класу Романенко Вероніки 

"Мій прапрадід, Замниус Єгор Михайлович, 1924 року народження. У 18 років був примусово вивезений з молоддю до Німеччини, працювати на заводі. З однодумцями втік та приєднавшись до нашої армії, воював проти німців до перемоги. Помер у 2013 році, має багато нагород. Пам‘ятаємо та пишаємось!"

Прапрадідусь учениці 6Б класу Пархоменко Кароліни

"В мене був прапрадідусь Кривонож Тимофій Олексійович він пішов на війну у 1941р. Помер він у Білоруських лісах в 1943р."

Прадід учня 7 А класу  Гомоляка Андрія Андрійовича

Мій прадід Кисіль Тимофій Тимофійович був учасником Другої світової війни, але про нього я знаю лише з розповідей моїх рідних. Коли мій прадід навчався на 3 курсі Київського університету Тараса Шевченка на історико-філологічному факультеті, в 1939 р. розпочалась радянсько -фінська війна, і його і ще з п'ятьма сокурсниками було призвано на фронт. В ході цієї війни він отримав поранення і був відправлений в госпіталь біля м.Ленінграда. Поки мій прадід Тимофій проходив реабілітацію після поранення спалахнула німецько-радянська війна. В екстренному порядку прадідуся направили на курси танкістів, після закінчення яких його відправили на передову.
Дуже не легкий був його бойовий шлях, адже багато разів доводилось протистояти у жорсткій сутичці фашистам. Одного разу танкова рота натрапила на засідку, де було підбито танк мого прадіда Тимофія. Отямився він уже в госпіталі в м. Перм на Уралі, де був без свідомості 9 діб, внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми. Півобличчя було в опіках, майже не бачило одне око і не чув на одне вухо. Після таких травм він на фронт більше не повернувся, йому дали інвалідність
В чужому краї, далеко від дому дід залишився сам без грошей і знайомих. Та на очі потрапило оголошення про те, що до м. Перм евакуйовано Одеський університет. Не вагаючись ні хвилини, прадідусь пішов туди, де повідомив про те, що до початку війни був студентом Київського університету і хотів би продовжити навчання. Його прийняли. Прадід був дуже старанним і здібним студентом.
Після визволення Києва він повернувся до Київського університету і там вже закінчив навчання. Здобувши вищу освіту, прадідусь нарешті повернувся в своє рідне село Заворичі на Київщині, де працював учителем історії.
Та війна залишила свій безжалісний слід на здоров'ї прадіда Тимофія, і він захворів туберкульозом легень. Улюблену справу вчителювання, до якої він дуже довго і наполегливо йшов, довелося залишити. Деякий час мій прадід очолював сільську бібліотеку. Та все ж таки хвороба перемогла і в 1971р. його не стало.
Мені дуже шкода, що він не дожив до наших днів, але я пишаюся своїм прадідом і вважаю, що він справжній ГЕРОЙ!
Коли цей матеріал готувався до публікації, в нашу родину прийшло нове горе. 4 травня 2019 р. відійшов у вічність мій дідусь Кисіль Олександр Тимофійович (1952 – 2019), спогади якого і стали головним джерелом свідчень про мого прадіда та якого я встиг розпитати незадовго перед цим.

Я думаю, всім дослідникам родинного минулого варто уважно та докладно розпитати представників старшого покоління про життєві історії своїх предків, і робити це треба вчасно, щоб не було запізно.